Статті

• На штатив до камери прикріплено одноплатковий комп'ютер, який живиться від powerbank'у. Я використав CHIP, але, на жаль, їх уже не виробляють. Raspberry Pi, мабуть, працював би не гірше.
• Він керує камерою через USB.
• На одноплатковому комп'ютері запущено debian, для керування камерою використовується gphoto2.
• Ноутбук, коли є потреба, працює як точка доступу wifi, до якої автоматично під'єднується одноплатковий комп'ютер. З ноутбука я через ssh запускаю/зупиняю процес фотографування.

Раніше я вже писав про резервне копіювання в Лінуксі з допомогою obnam. З того часу розробка цієї програми припинилася, і мені потрібно було знайти альтернативу. Я зупинився на borg-backup. Але спершу:

Mariadb «з коробки» має досить консервативні налаштування, не орієнтовані на швидкодію. Наприклад, вимкнутий кеш запитів. Також для таблиць InnoDB сервер буде після кожного INSERT/UPDATE-запиту вимагати від ядра записати зміни на диск (вилити їх з кешу файлової системи), що може бути дуууже повільно для більшої кількости запитів. Тому я змінив деякі типові налаштування, щоб пришвидшити роботу (тут не йдеться про якийсь production-сервер, а суто оптимальне середовище для розробки). Отже вміст файлу /etc/my.cnf.d/performance.cnf:

Окрім можливости виходити в мережу на обмежених з'єднаннях і захисту від стеження, Tor має ще одну дуже корисну функцію: можливість створювати публічнодоступну адресу для будь-якої машини, незалежно від того, чи у неї змінна IP і чи вона за шлюзами (NAT-ами). Де б ця машина не була (а якщо це ноутбук, то він може постійно переміщуватися з місця на місце), ця адреса буде незмінною. Вона завжди закінчується доменом .onion, і має вигляд, подібний до: sejnfjrq6szgca7v.onion (якщо відкрити цю адресу в Tor Browser, ви потрапите на Tor-версію сайту debian.org).

Цю функцію називають "onion service" або "hidden service", тому що така Tor-адреса не розкриває інформації про фізичне розташування Вашого комп'ютера (на відміну від IP-адреси).

Цю можливість я тепер використовую майже щоденно. Наприклад, моя мама використовує Debian. Вона на ADSL-з'єднанні, яке, своєю чергою, «роздає» wifi-маршрутизатор. Тобто її IP — «внутрішня» 192.168.*.*, до якої, звісно, доступу зовні немає. Завдяки Tor я маю можливість часом допомагати їй з адмініструванням її машини незалежно від того, де вона фізично і який у неї тип з'єднання з Інтернетом.

Тоді ми йдемо до Вас! Коли Ви зберігаєте Ваш текст у файл doc, він записується в комп'ютері приблизно в такій формі: Я цілком серйозно. Цей формат розроблявся в 90-х роках, для роботи на старих комп'ютерах, і виключно під Microsoft Word. Яка-небудь сумісність цього формату з якою-небудь иншою програмою не мала для Microsoft значення (нащо зайві конкуренти?). Принципи роботи формату doc Microsoft до 2006 року тримали в таємниці. Але світ почав змінюватися. З 2001 р. велася розробка альтернативного формату, який би був універсальним для різних програм і був би повністю відкритим стандартом. Цей формат має назву Open Document Format, або odt.

TLDR: Правда, було б зручно, якби просто створивши теку в ~/public_html/, ми могли відразу і автоматично бачити її за адресою http://назва-теки.self/ як повноцінний віртуальний сервер апача? Ось один зі способів це зробити (я користуюся Fedora, але, можливо, на инших дистрибутивах процедура буде подібною). ОНОВЛЕНО: Змінено суфікс на .self, оскільки .dev ­­­— це від якогось часу справжній домен верхнього рівня. Я припускаю, що налаштуваннями мережі у Вас керує NetworkManager, а веб-сервер — апач. Якщо у Вас якась инакша ситуація, процедуру треба (звичайно) скорегувати відповідно до потреб.

Зверніть увагу: розробка obnam припинилася (згодом його почали переписувати наново), а я перейшов на використання borg, про що написав новий допис.

Важливі дані треба зберігати щонайменше в двох місцях, на двох окремих носіях інформації. Адже не існує стовідсотково надійних і невразливих носіїв інформації — кожен носій рано чи пізно дає збій, і передбачити це не завжди можливо. Резервне копіювання — це як застрахувати будинок, тільки безкоштовно (окрім хіба що ціни резервного носія інформації). Якщо ви зберігаєте на компуторі якусь свою роботу — від фотографій до дисертації чи історичних романів — вам конче необхідно налаштувати собі резервне копіювання, инакше ви ризикуєте в будь-який момент втратити результати своєї праці. Існує безліч програм для резервного копіювання і безліч способів налаштування. Цей допис — для користувачів Gnu/Linux, але якщо Ви працюєте у Windows, для вас теж є безліч програм для резервного копіювання. Я розповім про програму, якою користуюся сам.

Не можу не поділитися однією простою й дуже розумною думкою одного дослідника компуторної безпеки:

Запам'ятовувати усі паролі — дурна ідея. Вони обов'язково будуть слабкими і легкими до зламування. Хіба не легше використовувати менеджер паролів, і мати при тому супер-міцні паролі, які не треба тримати в голові?

До командного рядка часто ставляться як до якоїсь таємничої «шаманської магії». Насправді ж це дуже практична річ, яка кожному може стати в пригоді, особливо коли треба виконати якусь однакову дію над великою кількістю файлів. Багато моїх близьких і друзів перейшли на Gnu/Linux, але не всі з них знають про можливості, «заховані» в командному рядку на цих системах.

Gmail дає змогу чіпляти до листа різні мітки, які з точки зору протоколів витягування пошти (POP3 та IMAP4) є скриньками. В принципі, інтерфейс Gmail також їх показує як скриньки з листами. Іноді у різних рецептах (згодувати spamassassin’у теку «Спам» із гуглопошти, наприклад) окремим пунктом програми передбачено витягування вмісту такої скриньки (за допомогою fetchmail, скажімо).

Протягом певного часу я застосовую т.зв. керування версіями до текстів. Це дає мені можливість:

1. бачити зміни, які я зробив відносно останньої «зафіксованої» версії файлу;
2. порівнювати між собою будь-які з раніших версій файлу;
3. паралельно працювати над кількома варіянтами того ж файлу, які відрізняються у певних місцях, але мають значну частину спільного тексту; тобто спробувати, наприклад, переробити певний розділ і подивитись «що із того вийде», залишивши стару версію цього розділу доступною до повернення в документ навіть після будь-якого редагування инших розділів;
4. синхронізувати версію одного файлу із версією другого (наприклад, текст із ілюстрацією);
5. відіслати комусь документ для редагування й переглянути усі корекції при отриманні; обирати, яку корекцію прийняти, а яку ні.

Це далеко не вичерпний перелік. Як це працює? У вас є тека з файлами, а всередині цієї теки є під-тека .git, де зберігаються попередні версії файлів та інформація про послідовність та зв'язок між змінами. Єдина вимога — навчити вашу систему керування версіями порівнювати різні версії файлів того формату, в якому ви пишете ваш текст.

Сьогодні о 2-й годині дня за Новим Йорком NASA розпочнуть трансляцію, присвячену польоту астероїда 2012 DA14 біля нашої планети. На сайті NASA подано час "2 p.m. EST". Як дізнатись, яка це буде година в тому місці планети, де перебуваєте ви?

Хочу познайомити вас із дивовижним знаряддям на ім'я git-annex. Зацитую український Вікіпідручник програми:

«Уявімо, що у вас є переносний компутор з невеликим вінчестером. Також у вас є стаціонарний компутор, на який і з якого ви можете пересувати через мережу файли. Ви працюєте, і в певний момент вам бракне місця на переносному компуторі — й ви пересуваєте частину файлів на стаціонарний. А ще частину — на зовнішній вінчестер. І ви опиняєтесь в становищі, коли ваші дані розпорошені між трьома різними пристроями.

Чи не чудово було б, якби в кожен такий момент ви могли продовжувати бачити перелік усіх ваших файлів, а також мали можливість легко отримати будь-який з них, не шукаючи перед тим півдня, на якому пристрої ви його розмістили? І якщо вам треба «розчистити» місце для отримання інших файлів, бути певними, що ви не вилучите файли, яких більше ніде немає? І ще: якщо ви змінюєте, переміщуєте чи перейменовуєте файли на одному з ваших пристроїв, щоб ці самі зміни автоматично відтворювались і на решті ваших пристроїв, на які ви скопіювали свої файли? Ви, мабуть, довго мріяли про таку можливість, чи не так?»

В тому, щоб попрощатись з mp3, є дві потреби, одна етична, друга — практична. Почнемо з другої. Один пан зробив гарний експеримент: він закодував звуковий файл різними форматами на кількох щаблях якости так, щоб на кожному зі щаблів отримати найбільш подібні розміри файлу в різних форматах. Ми підемо трохи далі й спробуємо з допомогою програми Audacity порівняти результати, які він отримав для mp3 та ogg. Критерієм слугуватиме аналіз звукових частот, наявних у файлі. Для цього ми скористаємось функцією «Побудувати графік спектру». Хоча такий аналіз показує далеко не все, він може бути гарною підказкою, якщо ви хочете перевірити, наскільки сильно змінився ваш файл після збереження з тим чи иншим параметром стиснення (майте на увазі: після закодування Audacity продовжує працювати з нестисненим оригіналом, тому для порівняння якости ви мусите окремо відкрити ваш закодований файл). Ось як виглядає оригінальний, нестиснений файл wav:

Задача — хочу шукати у мережі українською мовою. Пошуковики, як на мене, видають забагато результатів російською, це не відповідає моїй внутрішній політиці пріоритетів щодо рейтингів сайтів blah-blah-blah. Хочу --- і все.