Тоді ми йдемо до Вас! Коли Ви зберігаєте Ваш текст у файл doc, він записується в комп'ютері приблизно в такій формі: Я цілком серйозно. Цей формат розроблявся в 90-х роках, для роботи на старих комп'ютерах, і виключно під Microsoft Word. Яка-небудь сумісність цього формату з якою-небудь иншою програмою не мала для Microsoft значення (нащо зайві конкуренти?). Принципи роботи формату doc Microsoft до 2006 року тримали в таємниці. Але світ почав змінюватися. З 2001 р. велася розробка альтернативного формату, який би був універсальним для різних програм і був би повністю відкритим стандартом. Цей формат має назву Open Document Format, або odt.

Зверніть увагу: розробка obnam припинилася (згодом його почали переписувати наново), а я перейшов на використання borg, про що написав новий допис.

Важливі дані треба зберігати щонайменше в двох місцях, на двох окремих носіях інформації. Адже не існує стовідсотково надійних і невразливих носіїв інформації — кожен носій рано чи пізно дає збій, і передбачити це не завжди можливо. Резервне копіювання — це як застрахувати будинок, тільки безкоштовно (окрім хіба що ціни резервного носія інформації). Якщо ви зберігаєте на компуторі якусь свою роботу — від фотографій до дисертації чи історичних романів — вам конче необхідно налаштувати собі резервне копіювання, инакше ви ризикуєте в будь-який момент втратити результати своєї праці. Існує безліч програм для резервного копіювання і безліч способів налаштування. Цей допис — для користувачів Gnu/Linux, але якщо Ви працюєте у Windows, для вас теж є безліч програм для резервного копіювання. Я розповім про програму, якою користуюся сам.

• На штатив до камери прикріплено одноплатковий комп'ютер, який живиться від powerbank'у. Я використав CHIP, але, на жаль, їх уже не виробляють. Raspberry Pi, мабуть, працював би не гірше.
• Він керує камерою через USB.
• На одноплатковому комп'ютері запущено debian, для керування камерою використовується gphoto2.
• Ноутбук, коли є потреба, працює як точка доступу wifi, до якої автоматично під'єднується одноплатковий комп'ютер. З ноутбука я через ssh запускаю/зупиняю процес фотографування.

Окрім можливости виходити в мережу на обмежених з'єднаннях і захисту від стеження, Tor має ще одну дуже корисну функцію: можливість створювати публічнодоступну адресу для будь-якої машини, незалежно від того, чи у неї змінна IP і чи вона за шлюзами (NAT-ами). Де б ця машина не була (а якщо це ноутбук, то він може постійно переміщуватися з місця на місце), ця адреса буде незмінною. Вона завжди закінчується доменом .onion, і має вигляд, подібний до: sejnfjrq6szgca7v.onion (якщо відкрити цю адресу в Tor Browser, ви потрапите на Tor-версію сайту debian.org).

Цю функцію називають "onion service" або "hidden service", тому що така Tor-адреса не розкриває інформації про фізичне розташування Вашого комп'ютера (на відміну від IP-адреси).

Цю можливість я тепер використовую майже щоденно. Наприклад, моя мама використовує Debian. Вона на ADSL-з'єднанні, яке, своєю чергою, «роздає» wifi-маршрутизатор. Тобто її IP — «внутрішня» 192.168.*.*, до якої, звісно, доступу зовні немає. Завдяки Tor я маю можливість часом допомагати їй з адмініструванням її машини незалежно від того, де вона фізично і який у неї тип з'єднання з Інтернетом.

Протягом певного часу я застосовую т.зв. керування версіями до текстів. Це дає мені можливість:

1. бачити зміни, які я зробив відносно останньої «зафіксованої» версії файлу;
2. порівнювати між собою будь-які з раніших версій файлу;
3. паралельно працювати над кількома варіянтами того ж файлу, які відрізняються у певних місцях, але мають значну частину спільного тексту; тобто спробувати, наприклад, переробити певний розділ і подивитись «що із того вийде», залишивши стару версію цього розділу доступною до повернення в документ навіть після будь-якого редагування инших розділів;
4. синхронізувати версію одного файлу із версією другого (наприклад, текст із ілюстрацією);
5. відіслати комусь документ для редагування й переглянути усі корекції при отриманні; обирати, яку корекцію прийняти, а яку ні.

Це далеко не вичерпний перелік. Як це працює? У вас є тека з файлами, а всередині цієї теки є під-тека .git, де зберігаються попередні версії файлів та інформація про послідовність та зв'язок між змінами. Єдина вимога — навчити вашу систему керування версіями порівнювати різні версії файлів того формату, в якому ви пишете ваш текст.

Нерідко виникає становище, коли одним компутором користується кілька людей. При тому значна частина даних у них також може бути спільною, як то, наприклад, фотоархів. У Unix-подібних системах, зазвичай, при створенні файл отримує схему прав доступу, яка дозволяє запис лише власнику файлу. Це стосується і тек. Якщо ж більшість Ваших даних є спільними, можливо, Вам буде зручніше, щоб створювані Вами файли (й теки) були одразу доступні до запису й иншими користувачами з групи, до якої Ви належите. УВАГА: Існує зручна альтернатива до описаного тут способу. Дивіться перші два відгуки. Для цього потрібно подбати про кілька речей:

• аби усі «користувачі-друзі» належали до спільної групи у системі;
• щоб усі спільні файли належали цій групі;
• щоб файли при створенні одразу були з доступом для запису групою

Отож, спробуємо це організувати.